стилю тощо

1) жорсткість, суворість

2) pl суворе поводження

3) жорсткість (вимог тощо)

4) ретельність, скрупульозність

5) простота, невибагливість (стилю тощо)

6) суворість (клімату, погоди)

7) серйозність, небезпечність (хвороби тощо)

8) глибина, гострота (почуттів)

9) складність, трудність, тяжкість (випробування)

10) запеклість (боїв тощо)

11) уїдливість, саркастичність

12) pl різкі критичні зауваження

* * *

1) строгість, суворість; pl строге поводження

2) твердість (дисципліни, вимог)

3) старанність, скрупульозність (опитування, дослідження)

4) простота, строгість (стилю, одягу)

5) суворість (клімату, погоди)

6) серйозність, тяжкість, небезпека (хвороби, поранення)

7) глибина, гострота ( почуттів)

8) труднощі, тяжкість, важкість (випробування, перевірки)

9) запеклість (боїв, сутичок)

10) уїдливість, саркастичність; звич pl різкі ( критичні) зауваження

1) полірува́ти, шліфува́ти; наво́дити лиск (гля́нець)

2) става́ти гладки́м (шліфо́ваним)

3) чи́стити ( взуття)

4) обті́сувати; роби́ти ви́тонченим ( про стиль тощо)

••

1) глянс

2) полірува́ння, шліфува́ння; чи́щення

3) лиск, блиск; ви́тонченість

4) політу́ра

5) ви́шуканість, дове́ршеність ( стилю тощо)

1) водянистість; рідкість (супу тощо)

2) слабість; кволість; недолугість

3) блідість, блідота; бляклість (кольору)

4) в'ялість, безбарвність (стилю тощо)

* * *

1) водянистість, рідина

2) блідість, блеклість ( кольору)

3) млявість, безбарвність ( складу); слабкість, кволість ( людини)

1) раптовість, несподіванка

2) різкість, грубість (поведінки тощо)

3) уривчастість (стилю)

4) крутість, стрімкість

* * *

1) раптовість; несподіванка

2) різкість, брутальність ( відповіді); уривчастість, нерівність ( стилю)

3) крутість, обривистість

1. n

1) часто pl людина нового часу, сучасна людина

2) pl (the moderns) сучасні письменники (художники тощо)

3) друк. прямий шрифт нового стилю

2. adj

сучасний; новий; модерний

* * *

1) часто pl людина нового часу; сучасна людина; людина передових ідей, поглядів

2) ( the moderns) сучасні письменники, художники

3) пoлiгp. прямий шрифт нового стилю

1. n

1) пекучий (гострий) біль

2) (часто the smart) горе, смуток

3) витонченість, жвавість (стилю, мови)

2. adj

1) різкий, сильний; суворий

2) міцний (про вино тощо)

3) амер., розм. значний, досить великий

4) уїдливий, ущипливий, різкий (про слова)

5) гострий, пекучий, різкий (про біль)

6) чіткий

7) швидкий, енергійний; проворний, меткий, спритний, моторний

8) тямущий, кмітливий; здібний; розумний

9) хитрий, вправний; шахраюватий

10) дотепний; винахідливий

11) охайний, чепурний

12) нарядний; витончений; елегантний; модний

13) фешенебельний

14) бравий, молодецький, підтягнутий

3. v

1) завдавати гострого болю

2) боліти, зазнавати гострого болю; щипати

3) завдавати страждання, примушувати страждати

4) страждати

* * *

1) сильний, різкий; суворий

2) міцний ( про вино)

3) cл. значний, досить великий; неабиякий

4) різкий, уїдливий ( про слова)

1) викликати, заподіювати різкий, пекучий біль; відчувати різкий, пекучий біль; боліти; саднити; щипати

2) заподіювати страждання, змушувати страждати; страждати

1) вишуканість, тонкість, жвавість стилю, мови

2) cл. гострослов; світський хлюст

3) pl; cл. розум

1) швидкий, енергійний

2) моторний, розторопний

3) розумний, кмітливий; здібний; інтелектуальний, "розумний"

4) спритний, хитрий

5) хитрий, хатромудрий ( про механізм); з програмним управлінням ( про верстат); з логічними пристроями ( про прилад)

6) дотепний, спритний; зухвалий, нахабний

7) охайний, акуратно прибраний; молодецький, підтягнутий, бравий; нарядний, ошатний; витончений, елегантний; модний

8) фешенебельний

роз., марк., комп. штриховий код

взірець різних за розмірами ліній, який наноситься на ярлик у формі коду для розпізнавання оптичним сканувальним апаратом (optical scanner) характерних рис товару, напр. ціни, якості, кількості, розміру, стилю, місця призначення тощо; ♦ за штриховим кодом простежується продуктивність процесу розподілу, перевіряються товарно-матеріальні запаси (inventory¹), фіксується збут продукту тощо; найвідоміший штриховий код — це універсальний товарний код (universal product code), яким користуються в харчовій промисловості

═════════□═════════

bar code label етикетка зі штриховим кодом • наліпка зі штриховим кодом; to read a bar code читати/прочитати штриховий код; to scan a bar code перевіряти/перевірити штриховий код • розшифровувати/розшифрувати штриховий код; to use a bar code користуватися штриховим кодом

МЕТОД ( від грецьк. μέυοδοζ - шлях дослідження, теорія, вчення) - систематизований спосіб досягнення теоретичного чи практичного результату, розв'язання проблем чи одержання нової інформації на основі певник регулятивних принципів пізнання та дії, усвідомлення специфіки досліджуваної предметної галузі і законів функціювання її об'єктів. М. окреслює та втілює шлях до істини, напрями ефективної діяльності, що ведуть до реалізації поставлених цілей, задає регулятиви та нормативні настанови пізнавального процесу. М. включає стандартні та однозначні правила (процедури), що забезпечують достовірність знання, яке формується. Такими правилами у математиці виступають, зокрема, алгоритми розв'язання задач; в природознавстві - настанови, що пов'язані з операціями вимірювання, емпіричної інтерпретації; в мистецтві - правила типізації, символізації, ідеалізації; в філософії - умови категоріального синтезу, ціннісно-нормативних оцінок тощо. Правила дії (операції, процедури) у своїх часткових специфікаціях можуть характеризувати не М., а методику. Прикладом тут може бути методика простої, випадкової та серійної вибірки при масових соціологічних опитуваннях. М. відрізняється від методики та техніки тим, що окрім технічної, процедурної частини включає також їх теоретичне усвідомлення та особливі пізнавальні принципи (напр., принцип системності, аналітичності, єдності якісних та кількісних характеристик, історизму чи презумпції осмисленості тощо). М. знаходиться в єдності з певного теорією чи теоріями. З боку цієї єдності М. виступає як методологічний підхід (напр., квантово-механічний чи програмно-цільовий). Але і сама теорія може розширюватись (Гегель) у М. Це пов'язано з тим, що теоретичні принципи М. мають ідейно-пізнавальне значення, а усвідомлення закономірностей, що розкриваються теорією, може бути перекладене у правила дії. Так, теорія імовірностей стає М. статистичного аналізу інформації. М. поділяють на всезагальні (типу діалектики, аналітичного, символіко-алегоричного підходів), особливі (на зразок логіко-дедуктивних, синергетичних чи алгебраїчних підходів) та специфічні (типу контент-аналізу в соціології чи парамагнітного резонансу в фізиці). Манера застосування певного М., прийоми його занурення в конкретний матеріал, порядок використання фундаментальних понять, його методологічні обробки утворюють стиль мислення. Єдність М. та стилю мислення становить методологічну свідомість певної галузі пізнання, або т. зв. "канон і органон" мислення,

1) чистота; бездомішковість

2) правильність, чистота (мови тощо)

3) непорочність; благочинність

4) проба (коштовних металів)

* * *

1) чистота; відсутність домішок

2) чистота, правильність (мови, стилю)

3) чистота, непорочність

4) проба ( дорогоцінних металів)

5) cпeц. чистота, монохроматичність

1. n

1) порок; зло

2) недолік, вада, дефект; слабість

3) норов (у коня)

4) порок, слабкість

5) блазень, клоун

6) тех. лещата; кліщі; затискний патрон; захват

7) розм. (скор. від vice-president) віце-президент

8) розм. (скор. від vice-chancellor) віце-канцлер

9) заступник; намісник; виконуючий обов'язки

2. v

1) затискати в лещата

2) військ. брати противника в кліщі

prep замість, натомість

* * *

1) порок, зло; sunk іn vice який загруз у розпусті; несуттєвий недолік, слабкість; drіnkіng coffee іs one of my vices кава vice це моя слабкість

2) недолік, слабка сторона; дефект; vices of a style шорсткість /недосконалість/ стилю

3) норов ( у коня); злісний норов ( у собаки)

4) слабість, порок (організму); іnherіted vice спадкова вада

5) (the V.) мист. іст. Порок (у мораліте); блазень, клоун в. аморальність, проституція; organіzed vice ( підпільні) концерни публічних будинків і ігорних кубел; vice squad загін поліції по боротьбі з проституцією, наркотиками.

Донцов, Дмитро Іванович (1883, поблизу Мелітополя - 1973) - укр. філософ, літератор, політик та історіограф, фундатор інтегрального націоналізму Ф. ах правника здобув у Петербурзькому ун-ті (1907). Студентом розпочав інтенсивну політичну діяльність, 1905 р. вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії. Після арешту (1908) емігрував до Австро-Угорщини, де студіював право у Віденському ун-ті. У 1913 р. пориває з соціалістичними ідеями, відмежувавшись на 2-му конгресі студентів від УСДРП і засуджуючи все ще впливові в Галичині московофільські ідеї; закликав до відокремлення від Росії. Од 1914 р. жив у Відні та Берліні, од 1916 р. - у Швейцарії; активно включився в роботу Союзу визволення України, який невдовзі очолив. На початку 1918 р. повернувся до Києва, де працював у гетьманських урядових структурах, створив (разом з Міхновським) Партію хліборобів-демократів. Од 1919 р. - знову в Швейцарії, на чолі Українського Пресового Бюро. Од кінця 1939 р. знову емігрує (Бухарест, Прага, Німеччина, Париж, США, Канада), од 1947 р. до самої смерті жив у Монреалі, де певний час (1948 - 1953) викладав укр. літературу в ун-ті. Суперечливість світоглядної еволюції (від соціал-демократизму до категоричного заперечення соціалістичної ідеї, від атеїзму до агресивної церковності), крайній політичний радикалізм, акцентована безкомпромісність позиції і пристрасність стилю роблять постать Д. контроверсійною та неоднозначною, "рівночасно звеличуваною і засуджуваною" (Янів). Політична позиція Д., що давала підстави кваліфікувати його як "апостола укр. сепаратизму", од 1913 р. залишалася незмінною О. бґрунтовуючи інтегральний націоналізм, Д. звертається до популярних у Європі поч. XX ст. ідей волюнтаризму (Шопенгауера, Гартмана, Ніцше, Сореля та ін.). Речник "агресивного націоналізму" обґрунтовував примат волі до влади ("функція влади - найвища функція нації") та пріоритет ідеї власновладності. Займаючи беззастережно ірраціоналістичні позиції, говорячи про принципові обмеження просвітницького варіанта інтелектуалізму, Д. приймав "інтелект, міцно сполучений з народним інстинктом і сумлінняям", вбачав у їх синтезі узгодженість Логосу й Еросу. Така узгодженість є для Д. запорукою плідності зусиль нації. Гармонійне сполучення національної ідеї та національного Еросу забезпечить подолання "роздвоєння душі" та ослаблення волі, на які передусім, на думку Д., хибує укр. спільнота. До опонентного кола Д. належали насамперед "драгоманівщина", яку він визначав як "раціоналізм у культурі, федералізм у державі і демократизм у громаді" і котрій протиставляв "органічність і віру в культурі, власновладність у державі, провідництво, ієрархію в громаді"; а також соціалізм Маркса - Леніна, "пересякнутий отрутою московофільства", противагою якого в Д. є ідея політичної нації. Ідеалом і метою останньої був політичний державницький сепаратизм, повний розрив з Росією, під оглядом соціальним - негація соціалізму. В інтуїтивістськи-волюнтаристському світосприйнятті місце епістемологічної істини посідає аксіологічна правда, котрій належить бути тільки "своєю". Не приймаючи універсалізм у драгоманівській і будь-якій іншій версії, Д. усе ж постулював синтез націоналізму та універсалізму (зрозуміло, на основі першого), як і синтез інстинкту й розуму, традицій і нового, народу й еліти ("провідної меншості") тощо. Ієрархічне бачення суспільства і окремої спільноти аж до засад авторитаризму та елітаризму, націонал-радикалізм у політиці, волюнтаризм у філософії політики, культурософії та етиці й пов'язаний з ними ідеал надлюдини - визначальні моменти світогляду Д.

[br]

Осн. тв.: "Історія розвитку української державної ідеї" (1917); "Енгельс, Маркс і Лассаль про неісторичні нації" (1918); "Українська державна думка і Європа" (1919); "Підстави нашої політики" (1921); "Націоналізм" (1966); "Наша доба і література" (1937); "Дух нашої давнини" (1944); "Правда прадідів великих" (1952); "Туга за героїчним" (1953); "Від містики до політики" (1957); "Дві літератури нашої доби" (1958); "Незримі скрижалі Кобзаря" (1961); "Росія чи Європа" (1955).

Ейнштейн, Альберт (1879, Ульм, Німеччина - 1955) - фізик-теоретик, засновник релятивістської фізики, яка суттєво вплинула не тільки на розвиток фізики, космології, механіки XX ст., а й спричинилася до створення нової картини світу та зміни стилю наукового мислення. Е. закінчив Цюрихський політехнікум, працював на посаді проф. у Празі і Цюриху та в Берліні (директор дослідницького ін-ту), від 1933р. - після еміграції з нацистської Німеччини - проф. Принстонського ун-ту. За оцінкою самого Е., новизна і значущість теорії відносності полягає перш за все в тому, що вона є новою теорією простору і часу. Е. прийшов до висновку про необхідність перегляду поглядів Ньютона на фізичні простір і час як на абсолютні і первинні щодо матеріальних тіл і явищ. Вчений надав їм статус фізичних конструкцій, тісно пов'язаних із природою фізичного субстрату. Для цього треба було дослідити межі необхідності й обґрунтованості наукових понять, розглянути їх природу та джерела, тобто процес створення фундаментальної фізичної теорії відносності виявився нерозривно пов'язаним із філософським аналізом природи понять простору й часу. Філософські погляди Е. формувалися під впливом ідей Спінози, Г'юма, Канта, Маха, Рассела, інших філософів. Знайомство з різними філософськими концепціями природи наукових понять та їх критичне осмислення дозволили Е. створити власну концепцію, в основу якої покладено тезу про "свободу творчості" суб'єкта в процесі створення наукової картини світу. Як вважає Е., наука є найбільш об'єктивним і неособистим з усього, що відоме людині; коротке слово "Я" не повинне відігравати ніякої ролі в роздумах вченого. Але досягнення об'єктивного знання неможливе як у руслі емпіризму, так і в руслі раціоналізму В. чення Канта про продуктивну здатність уяви було інтерпретоване Е. і постало як "свобода створення понять". Визначення категорій як апріорних форм мислення Е. вважає "фатальною помилкою" Канта. За Е., свобода створення понять полягає у встановленні та фіксації в мисленні найбільш суттєвих ознак і зв'язків між речами матеріального світу без звернення до безпосереднього досвіду. Творча уява або інтуїція необхідні вченому, аби звільнитися від кайданів строгого доведення при переході від чуттєвого досвіду до абстрактного мислення. Але, на відміну від Бергсона, Е. не бачить в інтуїції підсвідому, ірраціональну силу, яка спрямована на підрив розуму. Навпаки, інтуїція як реальний фактор наукового дослідження доповнює розум, цементуючи розрізнені наукові положення і надаючи їм форми цілісної структури. Методологічна концепція Е., попри її певні помилки і обмеження (некритичне запозичення ідеї напередвстановленої гармонії, використання певної махістської термінології тощо), є дуже важливим і необхідним моментом становлення нової, некласичної раціональності наукового пізнання.